Патрік Модіано «щоб не загубитися у місті» (видавництво Жупанського)

Патрік Модіано. Щоб не загубитися в місті. – Видавництво Жупанського. – 2017.

 

 

У світі інтернету й телефонного зв’язку, шуму й гамору міста та культу екстраверта важко уявити собі людину настільки самотню і відчужену, як Жан Дараган. Він навіть не пригадує, як звучить дзвінок його телефону, тому не одразу піднімає слухавку. Голос незнайомця на тому кінці дроту пробуджує в ньому спогади про колишнє життя, які Жан, здається, поховав глибоко на дні шухляди, зачинив на ключ, а ключ десь посіяв. З неохотою Дараган веде розмову з цим чоловіком, який невдовзі стане містком до його минулого. Зачіпка дуже проста — виявляється, він, Жан Дараган, загубив свою телефонну книжку, а Жіль Оттоліні (так звати його співрозмовника) знайшов її і тепер наполегливо просить про зустріч. Незабаром з’ясовується, що в записнику Дарагана Жіль Оттоліні знайшов одне прізвище, яке його дуже зацікавило, і він хотів би дізнатися більше про цю людину. Так розпочинається наша спільна з Жаном мандрівка у його минуле.

Герой ніби повільно вибирається зі власноруч сплетеного кокона. Дараган мало пам’ятає своїх рідних, ледве пригадує місце праці свого батька, забув, про що була його перша книга. Минуле здається схованим за завісою. Все плинне, все приходить і відходить, губиться у мороці часу – і ці спогади стають непотрібними Жану. Він відмежовується від них. Можливо, навіть інстинктивно, заради власного добра. У цьому мінливому світі, де люди з’являються і зникають з його життя, порятунком, єдиною сталою величиною для Жана Дарагана є природа: “… У періоди катаклізмів і моральної розпуки немає іншого рятунку, як знайти сталу точку, аби втримати рівновагу й не впасти за облавок. Ваш погляд спиняється на травинці, дереві, пелюстках квітки, ніби ви хапаєтеся за рятівне коло. Те дерево за вікном — граб чи осика — приносило йому заспокоєння”. Крок по кроку, сторінка за сторінкою вибудовується якесь розуміння Жанової історії. Ніби ти стоїш впритул до величезної картини на всю стіну і з кожним порухом голови натрапляєш на все нові й нові деталі. Але щоб побачити цілісний образ, потрібно відійти принаймні на кілька метрів. І власне такого ефекту досягнув автор, бо прояснення приходить лиш наприкінці. З іншого боку, говорити про повне розуміння образу Жана Дарагана та його життєвих колізій навіть по прочитанні роману складно. Не зрозуміло, яка доля другорядних героїв, чи всі спогади Жана Дарагана, що нам відкриваються у романі, є об’єктивними, чи все ж більшість з них вигадка. На такі міркування наштовхує й епіграф до твору: «Я не можу розповісти вам про реальні події, я можу лише окреслити їхню тінь (Стендаль)». Книга, як справжній мистецький твір, залишає по собі поле для дискусій.

Патрік Модіано – 72-річний письменник родом з Франції, автор близько тридцяти романів, лауреат кількох літературних премій, в тому числі — Нобелівської 2014 року. У більшості його творів йдеться про Париж часів Другої Світової війни. Тато Патріка, Альберт, вижив у роки окупації, бо мав фальшиві документи і був ділком чорного ринку, заробляючи великі гроші на оборудках з нацистами. Цей факт настільки вразив письменника, що він присвятив боротьбі зі спогадами про батька декілька романів. Критики називають Патріка Модіано “Марселем Прустом сучасності” за його надзвичайну увагу до спогадів, проникливість та загострену ностальгію. Тема пам’яті порушена і в романі «Щоб не загубитися у місті». Українською твір перекладений Ярославом Ковалем. Як на мене, гарний переклад. Книга глибока й атмосферна, складна і до кінця не розгадана, а отже, залишає по собі «післясмак» і бажання повернутися. Раджу всім, хто цікавиться сучасною інтелектуальною літературою (а також трішки схильним до меланхолії;

Устина Гладиш

Please follow and like us:
0

Якщо Вас зацікавила інформація, поділіться нею з друзями :)