Ігри уяви, що блукає лабіринтами

Ірина Червінська. Світи і лабіринти. – Чернівці: Видавництво 21, 2017.

Видавати молодого невідомого автора в Україні – річ ризикована. Тому видавництва, хочеться вірити, цілком усвідомлюють, на яку небезпеку наражаються, адже нова книга може пройти повз читача, її обкладинка виявиться не надто привабливою або ж промоція буде невдалою – одним словом, в сучасних умовах стати зіркою сучукрліту – надто складно. «Видавництво 21», незважаючи на всі ризики, сміливо взялося за видання невідомих авторів і поширення їхньої літератури серед читацьких мас. Так, зокрема, ім’я калушської поетеси Ірини Червінської кілька місяців тому прикрасило обкладинку її дебютного трилера під назвою «Світи і лабіринти». І якби не одне випадкове інтерв’ю на франківському каналі, ця книга могла й не потрапити до моїх рук. Сама по собі авторка під час розмови з Богданом Ославським видалася мені надзвичайно різносторонньою: дещо інтровертна, з проникливим поглядом, Ірина вільно розмірковувала над проблемами сучасного світу, темами досвіду в літературі, одномірністю суспільства та антиутопіями. Тож ще на «підготовчому» етапі – до знайомства зі «Світами і лабіринтами»  я вже мала віддалене уявлення про те, якою є Ірина Червінська в житті. А якою вона постає на сторінках свого роману?

Цю книгу авторка написала ще 2014-го року, але відтоді тричі її редагувала, доповнювала, забирала зайве, аж доки перед читачем не виник повноцінний книжковий продукт від «Видавництва 21». За визначенням Ірини Червінської, «Світи і лабіринти» – це трилер. Однак вибагливому читачу хотітиметься більшої напруги, страху, детективних вигинів у фабулі, втеч і погонь – одним словом, для жанру трилера роману ще трішки бракує таємничості. Хоча, якщо придивитися пильніше, таємниці зринають зі сторінок час від часу, але тут читач може вигукнути: «Замало екшну!» – і частково матиме рацію.

Те, що Червінській гарно вдаються внутрішні монологи героїв, – факт. Особливо якщо йдеться про надскладну роботу – вигадати світ для психічно хворого хлопця, який поступово втрачає близьких людей і внаслідок послідовності подій (тут без спойлерів!) перетворюється на овоча, що лежить в реанімації без ознак свідомості. Його мозок продукує численні варіації світу і деколи читач не розуміє, чи то пропущено фрагмент тексту, чи то він сам неуважно прослідкував за сюжетною лінією – все закручується так швидко, що увага починає стрибати від однієї події до іншої, прагнучи зрозуміти, в якому саме світі зараз перебуває персонаж. І коли, здавалося би, розв’язка вже ось-ось видніється, авторка додає ще когось, хто міг би заплутати справу ще більше. Так, із складнощами тут потрібно змиритися, бо інакшого способу прочитати текст від А до Я просто не існує. І хоча він видається простим на перший погляд (тут немає розлогих описів на дві сторінки, занудних монологів), але варто шукати у всьому підтекст. І якщо ви починаєте крізь фрагменти тексту про утопічне майбутнє, в якому по всій землі панує матріархат, а країни зливаються в нові континенти, вбачати ознаки Воннегута чи Орвелла – вітаю, ви на правильному шляху. Та й Гакслі можна відшукати у фрагментах тексту про ігри малих беземоційних дітей – в найкращих традиціях «Дивного нового світу». Більше того, якщо занурюватися в давніші часи, то сам Данте би позаздрив тому, як Ірина Червінська створює власний образ пекла на землі – крізь описи жахливої в’язниці, в якій «хтось відривав раз у раз собі вуха й ніс», «хтось розпорював живіт і витягував кишківник і всі нутрощі», «у когось постійно горіли руки» – тут читач, який ще не дійшов до цього місця, може схопитися за голову, питаючи: «Стоп! Для чого мені його взагалі читати?» – бо ж дійсно, деякі описи неможливо оминути байдужим поглядом. Відповідь проста: читати треба для того, аби зрозуміти, до яких меж може дійти ваша фантазія, в які лабіринти завести, доки ви спокійно спите міцним сном. І задуматися над тим, а чи, бува, наше життя саме по собі не є фантазією? Можливо, ми живемо всього лише в чиїйсь уяві?

На одній із презентацій книги Ірину Червінську запитали про збірний тип читача, для якого вона пише. Авторка вирішила відповісти за принципом «від протилежного»: «Це точно не ті, хто любить солодкі історії і не ті, хто читає лише заради розваги». Справді, прочитати цей трилер на позитиві та з легкістю не вийде, адже постійні перемикання з одного світу на інший змусять вас добряче помізкувати над тим, де перебувають персонажі, що відбудеться на наступній сторінці, а головне – вас точно не відпускатиме кінцівка. Бо надто вона несподівана і викликає чимало запитань – і до мотивів вчинків деяких героїв, і до самої Ірини Червінської. Зрештою, хіба це погано, коли читач залишається віч-на-віч із пошуком правильної відповіді?

Галина Сафроньєва

Please follow and like us:
0

Якщо Вас зацікавила інформація, поділіться нею з друзями :)