Історія, яку неможливо знищити

Турунен А. Забуті історії міст: як багатство та культурний розвиток здобуваються толерантністю; переклад з фінської С.Цисаревої. – Львів: Видавництво Анетти Антоненко; Київ: Ніка-Центр, 2018. – 280с.
Якщо в школі уроки світової історії вас захоплювали, надихали на мандри до далеких країн, а історичні постаті вабили своєю загадковістю, тоді “Забуті історії міст” – книжка однозначно для вас.

Арі Турунен – фінський науковець, інформації про якого практично неможливо знайти в інтернеті, однак на своїй батьківщині він є дуже відомим, оскільки написав 9 книг про звичаї, забобони, історію алкоголю, а на одному сайті навіть сказано, що Турунен – найбільш перекладений нон-фікшн автор у Фінляндії. Вірити чи ні — вирішувати самим читачам, але, тим не менше, його книжка “Забуті історії міст” направду захоплює.

Видання складається зі вступного слова та дев’ятьох історій про древні міста: частину з них вже неможливо знайти на сучасній карті світу, бо їх знищила або природа, або цивілізація, інші ж продовжують зачаровувати мільйони туристів і до сьогодні. Географія — надзвичайно широка: від грецького Мілету до іранського Ісфахана, від китайського Ханчжоу до столиці свободи Амстердама. Що їх об’єднує? Як зазначає сам автор, головною рисою для кожного з цих міст стала відкритість до нового і толерантність до інших культур. Але в книжці йдеться не лише про це. Так, наприклад, ви дізнаєтеся  про те, як з”явилася сучасна абетка, подискутуєте над тим, чи дійсно існував Гомер, і чи саме він написав славнозвісні “Іліаду” та “Одіссею”, відкриєте світ китайської філософії та зазирнете за лаштунки перших торгівельних угод та економічного устрою античних міст.

Якщо ви фанатієте від читання книг, тоді розділ про Александрію стане для вас цікавою знахідкою. Як розповідає Арі Турунен, історія відомої Александрійської бібліотеки почалася з ідеї Птолемея та Деметрія Фалерського зробити це місто центром античного світу. Так, Деметрій запропонував Птолемеєві зібрати всі книжкові надбання в одному місці: “Дуже швидко полиці палацу почали заповнюватися сувоями папірусу, так народжувалося нове явище: книжкові полиці почали називати словом bibliotheke” (С.26). Згодом у бібліотеці налічувалося приблизно півторамільйона папірусних сувоїв, а більшість із них містила понад один твір. Пізніше, у 235 році до н.е., у храмі Серапіса заснували ще одну бібліотеку, що налічувала сорок тисяч згортків.

Коли ми дивимося новини чи читаємо статті в інтернеті про Багдад, перед очима виникає дещо сумна картина, пов”язана з війною в Іраку. Тим не менше, 1300  років тому, коли заснували це місто, йому дали назву Мадінат аль-Салаам, що перекладається як “місто миру”. Цікавим є той факт, що, на відміну від більшості європейських міст, де на той час поняття гігієни не було надто актуальним і всі нечистоти виливали прямо на вулицю, Багдад мав цілі каналізаційні лабіринти під землею, а городяни могли відвідувати понад дві тисячі лазень. Більше того, за рівнем розвитку та багатства місто могло прирівнятися хіба до тодішніх поселень Давнього Китаю. Так, наприклад, мало хто знає, що цукор, кава, цитрусові та деякі види фруктів потрапили до європейського світу саме завдяки мусульманам, які були професіоналами в торгівельній сфері. У той час, коли Європу завойовували розбійники, з якими воювали хоробрі лицарі, на берегах Тигру арабські чиновники вели точний облік витрат і доходів халіфату, а також видавали заробітну плату армії. Багдад досягнув піку свого розквіту за часів правління аль-Махді. Саме він зробив місто центром імігрантів з різних куточків земної кулі — сюди приїжджали з Персії, Афганістану та Іспанії, тут навчалися багатьох ремесел, що походили з Китаю та Греції. Багдад тривалий час був відкритим до світу, але пізніше “місто тисячі і однієї ночі” зазнало краху процвітання через корупцію.

Якщо ви бодай раз були в Амстердамі, то, напевно, зауважували, скільки народностей тут проживає — від корінних нідерландців до португальців, мексиканців, афроамериканців та японців. Ще з 17 століття столиця Голландії стала центром вільного мислення, притулком для біженців та осередком свободи для пригноблених. У 1619 році письменник Джеймс Хауел писав своєму батькові такі слова: “На вулиці, де я живу, майже стільки ж релігій, скільки будинків, і жоден з мешканців цих будинків не відає про те, яку релігію сповідують його сусіди, та й навряд чи взагалі думає про це” (С.192). Навіть через кілька століть така відкритість у поглядах збереглася цілком і повністю, і тепер кожен турист, приїжджаючи до Амстердама, дивується багатокультурності цього міста, яке заслуговує на статус світової столиці толерантності.

Є в книзі розділ для тих, кого більше приваблює не далеке минуле, а сучасний світ науки й техніки. Для таких читачів пізнавальним стане розповідь про Сан-Франциско — місто, де спроектували перший домашній комп”ютер, де яскраво розвивалася культура гіппі, свої лекції читав відомий мислитель Мішель Фуко, а згодом на весь світ поширилася культура Кремнівої долини — осередку найкращих ІТ-фахівців усього світу. Тож, як підсумовує автор, “ніщо величне ніколи не виникає з нізвідки і без грошей” – це твердження справедливо можна застосувати до кожного з міст, згаданих у книзі. Говорячи мовою модних бізнес-бестселерів, рецепт їхнього успіху полягає в умінні ставитися з довірою до нових ідей та доланні меж. “Той, хто цінує себе, здатний цінувати також різноманітні таланти людей навкруги. І тоді кожен має право надихатись і надихати інших” (С. 267).

Галина Сафроньєва

Please follow and like us:
0

Якщо Вас зацікавила інформація, поділіться нею з друзями :)