П’ять секунд, п’ять днів та інші ліки від наївного патріотизму

-Ще б півроку такої війни,- раптом почув голос зовсім поруч,-

так я б всю іпотеку виплатив!

Якби бійці на передовій писали щоденники, вони писали б їх саме так, як Євген Положій розповідає про воєнні і повоєнні будні своїх героїв у романі «П’ять секунд. П’ять днів».

Без пафосу, без постаментної героїзації, чоловічою мовою – «в чоло». І обов’язково з такими короткими, але моторошно правдивими описами реальності, з якою зіштовхуються бійці АТО у військкоматах, казармах, лісопосадках та госпіталях. Історія головного героя на прізвище Бойченков, який вижив в Іловайському котлі різко витвережує від простакуватих міркувань про могутність армії та місце в ній кожного окремого вояка.

〈 «…в них були вицвілі від вимушеної двадцятирічної бездіяльності та закономірних наслідків цієї бездіяльності очі. Більшість із них скидалися на привиди старого замку, які раптом водночас ожили і заговорили холодною стародавньою мовою великої війни» [про військових чиновників] 〉

«П’ять секунд, п’ять днів» – роман, який хочеться прочитати залпом, за один раз. Невелика за обсягом, книга встигає не лише передати низку промовистих історій з передової, але й скласти у логічний причинно-наслідковий ланцюг все те, що відбувалось в українській армії від дня, коли Україна стала незалежною і все те, що чекає солдатів до, під час і після АТО.

Євген Положій зазначає, що текст роману створений як художній, але він побудований на реальних історіях, розказаних бійцями АТО та їхніми родичами. Можуть не співпадати імена, населені пункти, де мешкають герої, але співпадає ключове: ходіння по муках, яке доводиться пережити майже кожному, хто йде в зону АТО і повертається з неї.

Головний герой роману – Бойченков – трохи злий, трохи наївний, але загалом простий і по-людськи добрий персонаж, який вірить, що українське суспільство можна змінити на краще. За духом він чимось нагадує Пауля Боймера – головного героя роману Еріха Марії Ремарка «На Західному фронті без змін», який є класикою антивоєнних романів. Бойченков живе розміреним життям, створив щасливу середньостатистичну українську сім’ю, чесно працює на залізниці. Але йому цього мало, він відчуває, що має зробити щось важливе.

〈 «І люди такі, як пісок, стали – не вхопиш, не кинеш, вислизають крізь пальці, інколи тільки дрібні камінці попадаються. От із таких камінчиків і будується країна…»  〉

Історія Бойченкова доволі передбачувана. Боровся за правду в тилу, пішов добровольцем, воював практично з порожніми руками, був поранений, відбув важке лікування і реабілітацію. А вкінці – зрозумів, що нічого не змінилось, розчарувався і втратив відлік часу у намаганні зрозуміти, куди далі рухатись. Припускаю, що автор і не ставив собі за ціль створити екшн.

Євген Положій у романі «П’ять секунд, п’ять днів» проробив роботу, яка належно буде оцінена лише у перспективі. Українська історія, навіть не дуже далека, сповнена так званих білих плям. Завдяки появі романів такого спрямування ми маємо шанси не перетворити у найближчому майбутньому на білу пляму нашу теперішню історію. Положій задокументував події, які творяться в Україні тут і тепер. У романі він дає читачеві розуміння того, як після проголошення незалежності в країні розвивалась (читай деградувала) військова справа, як знищувалась матеріально-технічна база, як перших добровольців відряджали на передову без спецзахисту та зброї. А далі він, через історію Бойченкова, подає алгоритм виживання в умовах, коли військові «верхи» раптом стають не наставниками і мудрими керманичами, а одним із ворогів, для якого життя простого солдата важить мало. Історія Бойченкова – це типова історія ветерана АТО, прізвище можна змінити на Коваленко, Сметана або Гордієнко, але суть залишається та ж – як жити з цим досвідом і не збожеволіти?

Крім того, роман «вангує», з чим доведеться зіткнутись воякам після повернення додому. Головний герой переживає класичну історію штибу «Колгоспу тварин» – ті, що вчора боролись з режимом, сьогодні вирішили будувати свій:

«…стало неважливо, ким була людина до початку бойових дій – крадієм у законі, олігархом, вбивцею, ґвалтівником чи звичайним мерзотником – все прощалося, головне, щоб люди проголошували правильні лозунги і гучно кричали: «Слава Україні!»

Але життя після АТО існує. Тож головний герой шукатиме діяльність, яка дозволить йому жити у згоді зі своєю совістю та принципами. І знайде її. Зазначу, що на фоні усієї історії цей період описується дещо скупо, хотілося б, щоб письменник приділив йому більше уваги. Такі історії надважливо розповідати тисячам бойченкових, які повертаються з фронту і потребують реальних прикладів від тих, хто пройшов те ж, що і вони.

Повна назва роману – «П’ять секунд, п’ять днів, п’ять років, вічність». Вважається, що після поранення бійцеві головне не втратити свідомість протягом перших п’яти секунд, тоді є великі шанси вижити. П’ять днів знадобилось скаліченому головному героєві, щоб вибратись з Іловайського котла. За п’ять років спостережень він зрозумів – якщо не воюєш зі злом, то стаєш на його бік. А що вимірюється вічністю?- Пам’ять про тих, хто не повернувся з АТО? Чи, може, вічність треба для того, щоб зрозуміти, нащо ти прийшов на Землю? Автор залишає читачеві можливість самостійно подумати над цим запитанням.

Марічка Алексевич

Please follow and like us:
0

Якщо Вас зацікавила інформація, поділіться нею з друзями :)