Щастя-як-воно-є

Тимо Айраксинен. Щастя. Відверте і чітке бачення щастя і того, чому у нас його немає. – Київ: Видавництво Анетти Антоненко, 2017

Спершу, як книга потрапила до мене, наштовхнулась на фразу – «переклад з фінської». Поспішно зробила висновок, що книга мало чим буде відрізнятися від сучасних скандинавських книжок про щастя, hygge та інші «теплі епітети». Але як же я помилялась…

〈 «Що поробиш, ми всі шукаємо щастя, кожен як може. Сподіваюся, ця книжка читача розважить. Повинна розважити». 〉

І дійсно, розважила. Зі самого початку здивував зміст – починаєш думати, що це відверте 18+. Та й надалі книга викликає дуже сумбурні відчуття. Після загальних просторікуваннь у більшості книжок, «Щастя» просто б’є по живому своїми відвертими відгуками на «щасливі слова»: оптимізм, усмішку, прогрес, соціальність, піклування, розваги, успіх, любов.

〈 «Усім бракує любові, й усі її потребують… Любов як секс – це, безсумнівно, цікаво, так само цікаво, як насильство й убивство. З них виходить відмінна розвага, бо вони розпалюють почуття будь-де і будь-коли». 〉

Такими суперечливими думками наповнена вся книга. Навряд чи це можна назвати якимось «посібником до дій», адже кожне речення написано для того, щоб привернути увагу читача, пробудити в ньому емоції та заставити мислити.

                 〈 «Життя – повторення бажань та перехід від одного від одного розчарування до іншого. Єдина можливість – бажати настільки скромно, наскільки можливо, і обманювати себе надією, що цього достатньо. Я рекомендую обман як запоруку щастя». 〉

            Автор ду-уже яскраво описує тему насолод – окрема глава навіть присвячена мазохізму та садизму. Він стверджує, що садизм не належить до справжніх насолод, а от мазохізм – належить.

                 〈 «Мазохіст – людина, що вдовольняється власними муками і приниженням. Насправді вся насолода мазохістична. Це найвизначніша риса будь-якої із насолод». 〉

(Пробачте, комусь полегшало від цієї фрази? :D)

Щодо мене, то книга читається дуже тяжко, викликаючи безліч протилежних почуттів, емоцій та найголовніше – думок. Чи то я дуже звикла до щирих та теплих книжок «не про що», які наповнені дивною статисткою (хто зна, де автори її беруть для своїх, так би мовити, досліджень?), чи то книга дійсно дуже дивна та незвична для сучасних мейнстрімів. Проте, прочитати її все ж таки варто, хоча б для того, щоб розворушити власну свідомість на наявність емоцій.

Яна Мартинова

Please follow and like us:
0

Якщо Вас зацікавила інформація, поділіться нею з друзями :)