Балачка у стилі «сам з собою» – думки про книгу «Культ предків»

У далекій юності мені здавалося, що журналіст – це людина, яка бігає за людьми з криками «а скажіть мені, будь ласка». Від неї відмахуються, відпихають, тікають через вікно, аби не потрапити у кадр. Якось я подумав, що це прикольно, весело і пішов у професію. Потім з’ясувалося, що журналістика насправді дуже-дуже строката: інколи потрібно інформувати про речі далеко не суспільно-політичні, не економічні й навіть не зовсім розважальні. Так, одного разу написавши публікацію для одного популярного сайту про свято  «Чого не можна роботи на Спаса», яка набрала кілька десятків тисяч переглядів, я зрозумів, що писатиму про подібне ще не раз, тому почав шукати статті, журнали, книги, де б до пуття було написано про обрядовий цикл. І от одного разу до моїх рук потрапила книга Наталки Фіцич «Культ предків. Нетуристичні звичаї України» (видавництво “Фоліо”).

Я народився у Луцьку, на Волині, і в нашій родині (як і більшість родин на Західній Україні) дотримуються давніх традицій, про які, власне, у своїй книзі пише Наталка Фіцич. Тож, будучи в дитинстві і посівальником, і щедрівником і навіть «перебіранцем» (переважно чортиком), я читав «Культі предків» так, наче говорив сам з собою.

Ця книга не стільки довідкова, як подорожня. Хоч, зізнаюся, я спочатку подумав, що авторка буде детально й поступово описувати обряди та традиції українського народу. Умовно кажучи, що, куди і до чого. Але це видання більше зосереджене на самій подорожі, розповіді про експедицію, маршрут, людей, які траплялися по дорозі, пригощали та допомагали авторці, як могли. І от, власне, в контексті всього цього ми дізнаємось про історію та символіку свят. Тому жанр книги можна визначити як подорожній нарис.

Великим плюсом «Культу предків» є наявність унікальних документальних фото і QR-кодів, за допомогою яких можна переглянути на смартфоні чи комп’ютері відео з подорожі. Як на мене, це дуже вдала ідея, бо сучасний читач звик до аудіовізуального контенту, та й так інформація сприймається легше. Знову ж таки, чому це не використовувати, якщо є технічні та видавничі можливості?

«Що відрізняє телебачення від усього іншого? Славнозвісний ефект присутності. І я хотіла дати цей ефект моєму читачеві, глядачеві та слухачеві», – каже Наталка Фіцич.

Книгу оцінять також хороші домогосподарки, які люблять куховарити, бо у 34 розділах описані не тільки давні легенди, повір’я, поради, прикмети, але й старовинні кулінарні рецепти обрядових страв і святкових пригощань.

«Культ предків. Нетуристичні звичаї України» – це енциклопедія українознавства, словник національного духу і, водночас, фотоархів. Наталка Фіцич відтворює не звичну «довідкову» історію українських традицій, а пише свою, наповнену особистими враженнями, переживаннями, думками, які у неї були під час річної подорожі Україною. Саме у цьому «особистому погляді», що опирається на імпровізацію, як на мене, найбільша цінність видання.

Наталка Фіцич  – відома журналістка, авторка телевізійних проектів: документального циклу «Відкрита зона» (соціальні, історичні, культурологічні явища та персони), «Майстер-клас» (народні ремесла та майстри), «ПроОбраз» (видатні діячі культури).

Володимир Грисюк

Please follow and like us:
0

Якщо Вас зацікавила інформація, поділіться нею з друзями :)