“Тіні забутих предків”: книга та фільм

«Тіні забутих предків». Ці три слова ще з дитинства відомі українцеві. Як книга М. Коцюбинського, так і однойменний фільм, знятий С. Параджановим, стали загальновизнаними шедеврами мистецтва. Та навіть не надто досвідчений шанувальник не стане ототожнювати ці твори. У чому ж відмінність? Де пролягає ота межа, яка розділила такі схожі і такі різні повість і кінокартину?

Перша відмінність, яка впадає у вічі, – зображення Іванового дитинства до знайомства з Марічкою. Коцюбинський приділяє цій частині чимале значення. Оті перші роки життя, проведені наодинці з предковічним лісом, визначають подальшу долю персонажа. Саме на лоні природи з уст сопілки міфічного щезника вперше лунає мотив: «Де мої кози?» Параджанов упускає цей епізод, натомість підкреслюється зв’язок із сім’єю, а пісню про кози хлопчик вперше чує від божевільного. Згодом вона стане уособленням Іванового горя, яке хрестом лягає на його плечі і потрохи позбавляє розуму. У книзі ж мелодія символізує єдність головного героя з природою, з’являється у найтаємничіші миті його життя.

Тут і знаходимо оту межу. Персонажі кінострічки залежні від оточуючих, тим часом, Як у Коцюбинського вони частина природи, підкоряються їй, дозволяють нести себе бурхливим потокам долі. Навіть мольфар Юра, котрий, здавалося б, має над нею владу, покірний своїй вдачі, вона диктує його дії. Саме ця сила, а не слабкі людські руки відганяють грозову хмару. Доповнюють картину описи полонини, персоніфікація природніх об’єктів і явищ.

У Параджанова ж підкреслено вплив людей на долю закоханих. Ключовим образом цієї ідеї можна вважати похорони старого Палійчука. Під час ходи Іванова мати проклинає Гутенюків і, сама того не знаючи, накликає біду на власного сина. Можливо, саме з цим пов’язана думка, що Іван – погибель Марічки. Це проявляється, коли під час дитячих ігор хлопчик зриває з подруги натільний хрестик, мов забирає у неї тіло, душу, саме життя. Падіння дівчини під час танців і два кадри з її могилою й Іваном, який грає Смерть у вертепі, теж підкреслюють цей посил. Так само як і епізоди з дівчатами, котрі сміються з Марічки і її зустріч з відьмою.

Сергій Параджанов – геній символізму. Окрім «Тіней…»  його дар проявляється у фільмі «Колір граната». При перегляді цих двох кінокартин можна помітити, що режисер великого значення надавав психології, зображенню взаємин між людьми через образи. Натомість Коцюбинський у своїх імпресіоністичних творах через події у житті людини відкриває її природнє начало, прагнення душі до гармонії зі світом.

Фільм і книга. Творіння двох митців. Незважаючи на однакові назви, сюжет і діалоги, вони є неповторними у своїй схожості. Це не копія й оригінал, а два унікальних твори, кожен з яких увіковічнив свого автора.

Софія Кривецька

Please follow and like us:
0

Якщо Вас зацікавила інформація, поділіться нею з друзями :)