МАРІО ЛЕВІ «СТАМБУЛЬСЬКА КАЗКА»

Маріо Леві. Стамбульська казка. – Харків: Фоліо, 2017. – 731 с.

«Стамбульська казка» – це перший роман турецького прозаїка Маріо Леві, перекладений українською. І хоч автором він був написаний ще у 1999 році, безперечно, поява такого тексту на полицях українських книгарень значно доповнить загальну картину перекладної турецької літератури, що стає все цікавіша світові.

Адже поряд із нобелівським лауреатом Орханом Памуком письменник вважається одним із найпопулярніших сучасних турецьких письменників, а його твори перекладені  всіма основними мовами світу.

Маріо Леві звучить особливо цікаво: його творчість передає водночас і колорит невідомої культури, і є зразком європейського модерного письма, адже прозаїк зазнав помітного впливу творчості Вірджинії Вульф, Марселя Пруста, Джеймса Джойса.

У романі «Стамбульська казка» описуються події, що відбувалися протягом 40-45 років та кінця 80-х минулого століття у трьох поколіннях турецьких євреїв. Книга складається із коротких оповідань, кожна із яких розповідає історію життя різних персонажів. Тому текст можна читати не послідовно, обираючи розділ на смак, про це, зрештою, у передмові зауважує і сам автор.

Проте що об’єднує ці оповіді  у єдиний роман?  Найперше, Стамбул, який стає точкою відліку для усіх героїв. Хтось із них проживає у цьому місті, хтось – повертається до нього, хтось – покидає… Стамбул як місто, що знаходиться на межі культур, стає для героїв символом переходу із одного життя у інше.

По-друге, автор використовує цікавий спосіб розповіді, що поєднує усі оповідання: герої, про яких лише коротко згадується у тій чи іншій оповіді, стають головними персонажами у іншій – і так із тексту у текст…  Ми ніби знайомимося із цілим оточенням людей, долі яких перетнулися у часопросторі. Ці численні взаємозв’язки та ниточки  поєднують героїв у один цілісний текст – велику родинну сагу.

Найперше автора цікавить історія життя кожного із них – їхні болі, рішення, почуття, страхи, спогади… Цей текст не для тих, хто любить напружений сюжет чи, навпаки, легке письмо – Маріо Леві автор, який занурюється у внутрішній світ героїв, щоб пояснити події зовнішнього життя.

Наскрізною ниткою, що поєднує усіх героїв роману, є події Другої світової війни.  Проте в книзі ви практично не знайдете описів тих страшних подій – про них герої згадують лише натяками, а ще більше – мовчать. Травма війни найперше проглядається крізь їхні долі – недоліки у характері, смуток, втрачені зв’язки із родиною. Автора цікавить не те, що довелося пережити євреям, а те, як це покоління бореться із травмою: «За тих років після «Другої світової війни» чимало людей, не зважаючи на безліч смертей, відважувалися на нове життя завдяки новим надіям, були змушенні жити по-новому. За тих років хтось учився залишати когось  удалині, ген удалині заради нових днів…» [с. 237].

Саме тому кожна із історій роману це опис «нового» життя, яке розпочинає кожен із героїв. Дядько Кіркор, позбавившись руки через нещасний випадок не може займатися токарством, тому «переходить» у торгівлю; мосьє Жак покидає Стамбул та виїжджає в Іспанію; мосьє Роберт облаштовує своє життя у Лондоні; Ольга прагне залиши спогади позаду, врятувавшись коханням…

Проте чи можна розпочати нове життя, не позбувшись старих травм? Читаючи роман, тебе постійно переповнює відчуття, що щось важливе у цих розповідях залишається «за кадром». Напевне, тому автор так вправно вказує нам на деталі, які врешті стають ключами, що до кінця «відмикають» історії героїв.

Голос автора у тексті постійно присутній – він виступає наратором, що веде читача через увесь роман. Він свідок, який прагне якнайточніше ословити почуте/побачене/пережите: «Слова повнилися відтінками, і я щосили старався забувати і згадувати. Побачене не було моїм, і я не належав побаченому. Інакше кажучи, те, що я там побачив, – свідчення хіба що здалеку, поза мною». [с. 262].

Свідком глибоких душевних переживань, духовних пошуків та роздумів завдяки тексту Маріо Леві стаємо і ми, його читачі. А що ще потрібно від хорошої книги, якщо не можливість після її прочитання розмірковувати над тим, що вдалося «підгледіти».

Мар’яна Зеленюк

Please follow and like us:
0

Якщо Вас зацікавила інформація, поділіться нею з друзями :)