Де межа між реальним та химерним?

Роберт Чемберс. Король у Жовтому. – Київ: Видавництво Жупанського, 2018 р.– (Майстри готичної прози). – 248 с.

Сюжет. Про нього говорити складно, оскільки ця книга – це збірка оповідань. Всього в «Королі в жовтому» їх десять. Серед них:

  • «Той, що відновлює репутації»;
  • «Маска»;
  • «У дворі дракона»;
  • «Жовтий знак»;
  • «Леді д’Іс»;
  • «Рай пророків»;
  • «Вулиця Чотирьох вітрів»;
  • «Вулиця Першого снаряда»;
  • «Вулиця Пресвятої Богородиці»;
  • «Рю Баре»

Хоч збірка й називається «Король у жовтому», не всі твори пов’язані між собою та точно не у всіх присутній цей таємний король. Історії від «Того, що відновлює репутацію» до «Жовтого знаку» дійсно мають спільну ознаку – це невідома нам (бо про неї мало що відомо) п’єса «Король у жовтому», прочитавши яку, люди божеволіють, починають дивно поводитися та не тямлять себе.

Оповідання, що йдуть далі в цьому списку, ніякого стосунку до Короля у жовтому не мають, проте у них є дещо спільне з попередніми історіями – містичність та готичність, які притаманні цьому авторові. Взагалі оповідки другої частини книжки дуже реалістичні, на відміну від перших історій. Вони просякнуті також і своєрідною романтичністю далекого 19 століття. Почасти ці оповідання є автобіографічними та пов’язаними із Францією та роками навчання Роберта Чемберса у Національній вищій школі красних мистецтв у Парижі.

Взагалі Роберт Чемберс відомий тим, що він працює в жанрі готики, і це дуже добре можна відслідкувати в його оповіданнях, зібраних у цій книжці. Чи не найкраще автору вдається писати про щось химерне та незвичайне, щось таке, що на перший погляд може здатися досить дивним, але в той же час дуже привабливим та цікавим.

Наприклад, у «Тому, що відновлює репутації» автор змальовую цікаву історію молодого хлопця, який, прочитавши «Короля у жовтому», втратив глузд і тепер вважає, що він кузен короля, а мав би бути самим королем – він не бачить реальності, а живе у власному світі. Співпрацюючи з іншим чоловіком (який теж прочитав, звісно ж, «Короля»), що типу відновлює репутації людей – перша ознака химерності в цій історії – головний герой геть сплутує реальність із вигадкою. Так, автор змальовує нам співучасника виродком, що має штучні вуха, які чіпляє до голови за допомогою дротиків, та понівечену кінцівку. А його кіт – уособлення милих тварин – автором зображується дикою та скаженою твариною, яка врешті-решт убиває свого господаря.

На відміну від цієї історії, оповідання «Вулиця Першого снаряда» розповідає нам про Францію за часів війни, про любов та дружбу. Ця історія немає нічого вигаданого та такого, що здалось би нам нереальним, тому читати її дуже просто.

Більшість історій написані від першої особи, проте є й такі, які автор нам розповідає від третього обличчя. На мою думку, причиною цього є те, що таким чином Роберт Чемберс хотів надати деяким оповіданням більшої реалістичності (зокрема ті, що стосуються «Короля у Жовтому»). Та насправді на читання це ніяк, я вважаю, не впливає, тому що стиль викладу в автора досить хороший та легкий, а переклад здійснений професійно. Звичайно, не без помилок, проте вони мінімальні та найчастіше зводяться до звичайних одруківок.

Враження. Якщо говорити про те сподобалась чи не сподобалась мені книжка, то скоріше сподобалась, хоча це не «вау». Взагалі оповідання завжди мають ризик бути не сприйнятими, як на мене. Особливо ті, які зібрані у збірку та видаються окремою книжкою. Причина в тому, що зазвичай ти не встигаєш проникнутися атмосферою, звикнути до героїв, щоб співпереживати їм, як тут перед тобою постають нові й нові персонажі, події, емоції. Тому оповідання повинні бути кулею, яка влучає прямо в серце. Такі збірки, на мою думку, можна читати, але вони на один раз – я би не стала повертатися до цих історій знову, тому що вони «миттєві»: прочитав і забув.

Оформлення. Воно заслуговує на окреме слово. Книжка дуже красиво оформлена, починаючи з обкладинки, закінчуючи сторінками. Вона може здатися більшою в розмірах за звичайні книжки, але видавці все рівно подбали про читача, додавши до книги золотистого кольору закладинку, яка не просто є зручною під час читання, але й доповнює образ «Жовтого Короля». Крім того, самі сторінки мають красиву рамку, яка формує атмосферу якогось середньовіччя чи що, читати насправді приємно.

Загалом можу сказати, що збірка оповідань досить цікава та заслуговує на увагу, але не рекомендувала б її, якщо ви шукаєте чогось дуже захопливого та неймовірно класного. Мабуть, за шкалою від одного до п’яти я б віддала «Королю у Жовтому» чотири.

Світлана Небилиця

Please follow and like us:
0

Залишити відповідь

Якщо Вас зацікавила інформація, поділіться нею з друзями :)